Нарешті вийшла книжка "ЧАСОСХОВИЩЕ"
болгарського письменника
Ґеорґі Ґосподінова
(«Чорні вівці. Adult»),
що минулого року отримала
Міжнародну Букерівську премію.
Із затримками через наші
воєнні реалії, але зʼявився
переможець Пулітцерівської премії
2023-го – роман «Довіра»
Ернана Діаса («Віват»).
Для тих, хто стежить за
різноманітними іноземними
книжковими рейтингами, помітною
стала книжка «Пачінко» корейсько-
американської авторки
Мін Джін Лі (Artbooks).
Звісно, слід згадати й про
видання «Клоуна Шалімара»
Салмана Рушді («Фабула»).
«Видавництво» продовжує радувати
поціновувачів екзотичних
для українських широт літератур,
представляючи переклади сучасної
ісландської та шведської
літератури, як і «Нора-Друк.
БЕЗДІТНІ
Проте доволі швидко стає зрозумілим,
що Хасан Алі Топташ
тримається теми самотності,
балансує на межі реальності й марення, вдаючись до вже класичних ходів зазначеного мистецького напряму. В оригіналі роман «Безтінні» вийшов 1993 року, принісши автору визнання й приємний, але все-таки штамп «турецького Кафки». Чекайте, то постмодернізм чи те, на противагу чому він виник? Так, інколи в літературі буває непросто визначитися з тим, до якого з -ізмів краще зарахувати того чи іншого автора.
Дивна Саллі Даймонд
Ліз Нуджент —
популярна ірландська авторка кримінальних романів. У її творчому доробку пʼять книжок, кожна з яких ставала чи то бестселером, чи то лауреатом літературної премії, наприклад, Irish Book Awards. Міжнародну славу авторці приніс роман «Дивна Саллі Даймонд» — історія про нескінченний ланцюг насилля, про зло, скоєне дорослими, яке впливає на дітей,
травмуючи, а подекуди й перетворюючи їх на таких саме монстрів, як і їхні кривдники. Спробуємо окреслити сюжет, не розкриваючи інтригу книжки.
На краю невеличкого селища з літнім татусем, відомим психіатром, мешкає та сама дивна Саллі Даймонд — сорокарічна жінка з певними особливостями особистості. Вона не любить розмовляти телефоном, інколи поринає в байдужість, а інколи надто емоційно реагує на певні речі, недовіряє незнайомцям, уникає поглядів інших людей, але дуже любить грати на піаніно, пити чай і дивитися серіали. У Саллі Даймонд труднощі із соціальною адаптацією, тому що в її житті є велика таємниця, яка зробила жінку такою, якою вона є. І хто знає, чи дізналася б вона правду про своє минуле, якби буквально не сприйняла фразу батька: «Коли я помру, викинь мене на смітник»
Дора та Мінотавр.
Моє життя із Пікассо
У хорватської письменниці Славенки Дракуліч є трилогія, умовна, але від того не менш явна, присвячена талановитим жінкам, чиї долі залежали від видатних чоловіків. У фокусі авторки побували Фріда Кало та Дієго Рівера, Дора Маар і Пабло Пікассо, Міца Марич й Альберт Айнштайн. Кожна книжка — глибоке проникнення в суть стосунків непересічних людей, емоційна оповідь про кохання, біль, розпуку, зраду тощо. Втім, обʼєднані схожими переживаннями, ці твори Славенки Дракуліч мають власну атмосферу та настрій.
Як я став дурнем
«Наді мною тяжіє прокляття розуму; я бідний, самотній і пригнічений. — міркує Антуан, головний персонаж роману Мартена Пажа. — Ось уже кілька місяців роздумую про свою хворобу надмірних роздумів і вже достеменно встановив зв’язок між моїм нещастям і нестриманістю розуму». Йому двадцять п’ять років. Антуан знає арамейську мову, має купу дипломів про освіту, з якими не знайдеш роботу, хіба що поставиш в тупик працівника соціальної служби. Усвідомлюючи неідеальність світу та інших людей в ньому, молодик шукає шляхів самознищення, намагаючись стати алкоголіком, а потім — дурнем…
Мартен Паж написав лаконічний філософський роман про конфлікт особистості та світу «де громадська думка обмежується відповідями на опитування шляхом вибору між “так”, “ні” і “не знаю”».
Автор досліджує, як формується відстань між людьми під впливом грошей чи їх відсутності, як спрощене до рефлексів суспільство споживацтва й гонитви за швидким капіталом створює ефемерну реальність, здатну зникнути після одного візиту податкової поліції. Антуан з роману «Як я став дурнем» — жертва індивідуальності, породженої розумом, який, в певні періоди розвитку людства то високо цінується, то нівелюється. В оригіналі книжка Мартена Пажа вийшла понад двадцять років тому, але зберігає свою актуальність, даючи чимало матеріалу для роздумів і влучних цитат.
Старість аксолотля
У романі «Старість аксолотля» найіменитіший сучасний польський фантаст спершу, здається, іронізує над людством і його страхом перед раптовим Апокаліпсисом, потім підсміюється над жанром антиутопії, кидаючи своїх персонажів в дуже екстремальні умови існування, щоб врешті звернутися до низки філософських тем. Центральними у Яцека Дукая є, безсумнівно, теми пошуку людини, майже як у Діогена, та відповіді на запитання: «Що залишиться після нас?». «Іржа і мільярд глухих смартфонів», але завжди є варіанти. храми веселощів
Тож «Храми веселощів» переносять читача до Лондона 1920 років. Його дуже різні мешканці оговтуються після Першої світової війни, насолоджуючись життям, від якого варто брати все — гроші, славу, кохання… В нічних клубах Сохо вирують пристрасті, особливо в тих закладах, які належать легендарній Старій Матінці Кокер. Успішна бізнесвумен, багатодітна мати, очільниця імперії, Неллі зʼявляється в романі якраз тієї миті, коли натовп приходить привітати її зі звільненням із вʼязниці. Втім, це лише один персонаж. Її діти, інспектор-детектив, конкуренти, потенційні нові танцівниці й навіть одна колишня бібліотекарка матимуть свої голоси й сюжетні лінії. Майстерно поєднуючи їх в одну історію про боротьбу за гроші та владу, маневруючи в різних часових площинах, жонглюючи елементами детективу, історичного роману та художньої біографії, Кейт Аткінсон створює динамічний, грайливий роман, який тримає в солодкій напрузі до кінця.
Немає коментарів:
Дописати коментар