Загублене оповідання Брема Стокера

 В Ірландії знайшли невідоме широкому загалу оповідання Брема Стокера, яке той написав під час роботи над "Дракулою"

У дублінській бібліотеці 

історик-аматор знайшов 

давно загублене оповідання 

"Пагорб Ґіббет", опубліковане 

лише за сім років до видання

 роману "Дракула". 

Вдруге його опублікують 

у жовтні цього року. 

    Браян Клірі натрапив

 на 134-річне оповідання, 

переглядаючи архіви Стокера

 у Національній бібліотеці Ірландії.

     У новорічній газеті "Дублін дейлі експрес" від 1891 року він натрапив на рекламу додатка з невідомим для нього оповіданням письменника.
"Це не було чимось, що можна знайти в ґуґлі або в якій-небудь бібліографії. І я був просто приголомшений. Я сидів, дивився на екран і думав: «Невже я єдиний з живих людей, хто його читав?»" — сказав він.
Сюжет "Пагорба Ґіббет" розповідає про моряка, вбитого трьома злочинцями, чиї тіла були підвішені на шибениці як пересторога для подорожніх, що проходили повз. Дія відбувається на пагорбі Гіббет у Сурреї — місці, яке також згадується в романі Чарльза Дікенса "Ніколас Ніклбі" 1839 року.

 

Обкладинка до нового видання невідомого раніше оповідання Брема Стокера

За словами директорки бібліотеки Одрі Вітті, відкриття такого масштабу відбуваються "не дуже часто". Проте вона підкреслює, що "будь-хто здатен" на таку знахідку, бо "хто знає, що лежить невідкритим у якійсь національній бібліотеці світу?"

Переклади літа

 

Нарешті вийшла книжка "ЧАСОСХОВИЩЕ"

 болгарського письменника 

Ґеорґі Ґосподінова 

(«Чорні вівці. Adult»), 

що минулого року отримала 

Міжнародну Букерівську премію. 

 Із затримками через наші 

воєнні реалії, але зʼявився 

переможець Пулітцерівської премії 

2023-го – роман «Довіра» 

Ернана Діаса («Віват»). 

  Для тих, хто стежить за 

різноманітними іноземними 

книжковими рейтингами, помітною 

стала книжка «Пачінко» корейсько-

американської авторки 

Мін Джін Лі (Artbooks). 

Звісно, слід згадати й про 

видання «Клоуна Шалімара» 

Салмана Рушді («Фабула»). 

«Видавництво» продовжує радувати 

поціновувачів екзотичних 

для українських широт літератур,

 представляючи переклади сучасної

 ісландської та шведської 

літератури, як і «Нора-Друк.

     

    БЕЗДІТНІ

На допомогу тим, хто втомився від буквальності й художньої безхитрісності сучасної масової літератури приходить турецький постмодернізм Так, звучить екзотично, читається теж незвично

Проте доволі швидко стає зрозумілим,

 що Хасан Алі Топташ 

тримається теми самотності, 

балансує на межі реальності й марення, вдаючись до вже класичних ходів зазначеного мистецького напряму. В оригіналі роман «Безтінні» вийшов 1993 року, принісши автору визнання й приємний, але все-таки штамп «турецького Кафки». Чекайте, то постмодернізм чи те, на противагу чому він виник? Так, інколи в літературі буває непросто визначитися з тим, до якого з -ізмів краще зарахувати того чи іншого автора. 

Дивна Саллі Даймонд

Ліз Нуджент — 

популярна ірландська авторка кримінальних романів. У її творчому доробку пʼять книжок, кожна з яких ставала чи то бестселером, чи то лауреатом літературної премії, наприклад, Irish Book Awards. Міжнародну славу авторці приніс роман «Дивна Саллі Даймонд» — історія про нескінченний ланцюг насилля, про зло, скоєне дорослими, яке впливає на дітей,

 травмуючи, а подекуди й перетворюючи їх на таких саме монстрів, як і їхні кривдники. Спробуємо окреслити сюжет, не розкриваючи інтригу книжки. 

  На краю невеличкого селища з літнім татусем, відомим психіатром, мешкає та сама дивна Саллі Даймонд — сорокарічна жінка з певними особливостями особистості. Вона не любить розмовляти телефоном, інколи поринає в байдужість, а інколи надто емоційно реагує на певні речі, недовіряє незнайомцям, уникає поглядів інших людей, але дуже любить грати на піаніно, пити чай і дивитися серіали. У Саллі Даймонд труднощі із соціальною адаптацією, тому що в її житті є велика таємниця, яка зробила жінку такою, якою вона є. І хто знає, чи дізналася б вона правду про своє минуле, якби буквально не сприйняла фразу батька: «Коли я помру, викинь мене на смітник»

Дора та Мінотавр. 

Моє життя із Пікассо

У хорватської письменниці Славенки Дракуліч є трилогія, умовна, але від того не менш явна, присвячена талановитим жінкам, чиї долі залежали від видатних чоловіків. У фокусі авторки побували Фріда Кало та Дієго Рівера, Дора Маар і Пабло Пікассо, Міца Марич й Альберт Айнштайн. Кожна книжка — глибоке проникнення в суть стосунків непересічних людей, емоційна оповідь про кохання, біль, розпуку, зраду тощо. Втім, обʼєднані схожими переживаннями, ці твори Славенки Дракуліч мають власну атмосферу та настрій.

Як я став дурнем 

«Наді мною тяжіє прокляття розуму; я бідний, самотній і пригнічений. — міркує Антуан, головний персонаж роману Мартена Пажа. — Ось уже кілька місяців роздумую про свою хворобу надмірних роздумів і вже достеменно встановив зв’язок між моїм нещастям і нестриманістю розуму». Йому двадцять п’ять років. Антуан знає арамейську мову, має купу дипломів про освіту, з якими не знайдеш роботу, хіба що поставиш в тупик працівника соціальної служби. Усвідомлюючи неідеальність світу та інших людей в ньому, молодик шукає шляхів самознищення, намагаючись стати алкоголіком, а потім — дурнем…  

Мартен Паж написав лаконічний філософський роман про конфлікт особистості та світу «де громадська думка обмежується відповідями на опитування шляхом вибору між “так”, “ні” і “не знаю”».

   Автор досліджує, як формується відстань між людьми під впливом грошей чи їх відсутності, як спрощене до рефлексів суспільство споживацтва й гонитви за швидким капіталом створює ефемерну реальність, здатну зникнути після одного візиту податкової поліції.

   Антуан з роману «Як я став дурнем» — жертва індивідуальності, породженої розумом, який, в певні періоди розвитку людства то високо цінується, то нівелюється. В оригіналі книжка Мартена Пажа вийшла понад двадцять років тому, але зберігає свою актуальність, даючи чимало матеріалу для роздумів і влучних цитат.  

Старість аксолотля

У романі «Старість аксолотля» найіменитіший сучасний польський фантаст спершу, здається, іронізує над людством і його страхом перед раптовим Апокаліпсисом, потім підсміюється над жанром антиутопії, кидаючи своїх персонажів в дуже екстремальні умови існування, щоб врешті звернутися до низки філософських тем. Центральними у Яцека Дукая є, безсумнівно, теми пошуку людини, майже як у Діогена, та відповіді на запитання: «Що залишиться після нас?». «Іржа і мільярд глухих смартфонів», але завжди є варіанти.                                                                                                                     храми веселощів    

У своїх творах британська письменниця Кейт Аткінсон буває різною: задумливою, захопливою, зосередженою на темі чи більше на формі роману, але у будь-якому випадку — чудовою оповідачкою. Персонажі її книжок створені скрупульозно, з величезною увагою до деталей, про що б не йшлося: одяг чи емоційний стан. Роман «Храми веселощів», що в оригіналі вийшов 2022 року, підтверджує все написане вище й навіть більше. Він, після заслуженого успіху книжки Кейт Аткінсон «Життя за життям», доводить, наскільки затятою у прагненні створити складний, цікавий літературний твір на межі кількох жанрів є ця прозаїкиня.                                           

Тож «Храми веселощів» переносять читача до Лондона 1920 років. Його дуже різні мешканці оговтуються після Першої світової війни, насолоджуючись життям, від якого варто брати все — гроші, славу, кохання… В нічних клубах Сохо вирують пристрасті, особливо в тих закладах, які належать легендарній Старій Матінці Кокер. Успішна бізнесвумен, багатодітна мати, очільниця імперії, Неллі зʼявляється в романі якраз тієї миті, коли натовп приходить привітати її зі звільненням із вʼязниці. Втім, це лише один персонаж. Її діти, інспектор-детектив, конкуренти, потенційні нові танцівниці й навіть одна колишня бібліотекарка матимуть свої голоси й сюжетні лінії. Майстерно поєднуючи їх в одну історію про боротьбу за гроші та владу, маневруючи в різних часових площинах, жонглюючи елементами детективу, історичного роману та художньої біографії, Кейт Аткінсон створює динамічний, грайливий роман, який тримає в солодкій напрузі до кінця.  

Нобелівська премія з літератури 2024

 

Лавреаткою Нобелівської премії з літератури 2024 року стала південнокорейська письменниця 

Хан Кан. 

Про це стало відомо з онлайн-трансляції церемонії оголошення лавреата на сайті премії.

Премію їй присудили «за її насичену поетичну прозу, яка протистоїть історичним травмам і викриває крихкість людського життя».

«У своїй творчості 

Хан Кан протистоїть

 історичним травмам

і невидимим наборам 

правил, а також у 

кожному зі своїх творів

 викриває крихкість людського

 життя. 

Вона має унікальне 

усвідомлення зв’язків 

між тілом і душею, 

живим і мертвим, 

і у своєму поетичному та

 експериментальному стилі 

стала новаторкою в сучасній прозі», 

— йдеться на сайті Нобелівської премії.

Келлська книга

 Відтепер одну з найвідоміших книг у світі — 

Келлську книгу — можна переглянути онлайн.

   Цей безцінний рукопис, який є шедевром ірландського мистецтва та однією з найдавніших ілюстрованих книг у світі, тепер доступний для вивчення кожному.         Оцифрування книги стало частиною глобальної ініціативи щодо збереження культурної спадщини, що дозволяє дослідникам і любителям мистецтва з усього світу детально роздивитися кожну сторінку цього унікального рукопису без ризику його пошкодження..

 Келлська книга IX століття є одним із найбільших культурних скарбів Ірландії. Розкішно оздоблена копія чотирьох Євангелій, написана латинською мовою, вона вирізняється з-поміж інших рукописів того ж періоду якістю художнього оформлення та великою кількістю ілюстрацій, які розміщуються на 680 сторінках 

книги. 

Келлська книга зберігається в бібліотеці 

Дублінського Трініті-коледжу.

   Стародавній шедевр є приголомшливим зразком 

гіберно-саксонського стилю. Вважається, що він був 

створений на шотландському острові Іона в 806 році, 

а потім перенесений до монастиря Келлс 

у графстві Міт після набігу вікінгів.

   Для багатьох ірландців Келлська книга — це відчутний 

зв'язок з багатою культурною спадщиною, 

національна гордість. 

  Проте методи, які використовувалися для 

створення манускрипту давно забуті.

  Попри століття зносу, п'ять переплетень і втрату 

тридцяти оригінальних аркушів, Келлська книга 

залишається свідченням майстерності 

середньовічної епохи та часто вважається одним

 із найвідоміших манускриптів в історії.