«Із нітірпєнієм вже ждьом, Кагда помрем!»: агонія імперії у драмі Тетяни Калитенко

 

 

Новини літератури

    У новій п’єсі літературознавиці та критикині 
Тетяни Калитенко «Агонія», яку авторка 

позиціонує як драму-фарс, оживають

 київські пам’ятники, щоб дати відсіч 

російській агресії. 

    Під акомпанемент суржик-хору, 

близько двадцяти монументів — 

від княгині Ольги, Григорія Сковороди, 

Михайла Грушевського і Тараса Шевченка 

до Михаїла Булгакова і Миколи Щорса — 

ведуть свою анти- чи про-російську боротьбу 

на вулицях Києва. 

    Як і у війні реальній, у п’єсі українські 

скульптури мають життєво серйозні завдання — 

їм потрібно викрити подвійних агентів і запобігти 

ядерній війні. 

 Фінал твору оптимістичний: українська 

пам’ятникова місія буде успішною. 

Зло, а у п’єсі воно пов’язане з Росією, буде покарано.

   Сучасній аудиторії «Агонія» пригадає хроніку 

повномасштабної війни. Тут і перечікування російських 

обстрілів у метро, і згадки ударів по парку Шевченка, 

і взаємні недовіра та шпигуноманія, і кульмінація п’єси — 

вечірка пам’ятників, що нагадує цнотливу версію 

інтернет-мему про оргії на Щекавиці у переддень 

ядерної війни. У п’єсі також багато впізнаваних відсилань 

до київської топографії. «Біло-блакить Михайлівського Золотоверхого»

 освічує дискусії та сварки статуй, Сковорода-пам’ятник крокує

 по вулиці власного імені, а значна частина дії відбувається 

на Михайлівській і Контрактовій площах і берегах Дніпра.