Тут світанок приходить раніше, ніж до решти країни...

 

Лютий для України — місяць болю, спротиву, лютості. 
Місяць пам’яті.

20 лютого 2014 року розпочалася російсько-українська війна: у той день тривав наймасовіший за час Революції гідності розстріл протестувальників; тоді ж на територію Криму вперше зайшли російські війська. 

24 лютого 2022 року росія розпочала нову фазу війни.

добірка віршів поетів - військових

Письменник, поет. Військовий, офіцер-вертолітник. Автор книжок «Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки» 

Полеглі являються вдень, серед людської юрби – 

У випадкових поглядах, жестах, чужих обличчях…

На “течику” скотчем – незграбне “200”. Такі часи.

Обірвана доля – так страшно, так звично вже, так лаконічно.

У цієї війни, безперечно, теж є свої плюси –

Дерев’яні плюси – сотнями – на кладовищах.

Виламують ребра молоти серцебиття.

І рвеш, ніби м’ясо, повітря – гірке та житнє.

Гарячі пунтири коротких ліній життя

Перекреслила лінія бойового зіткнення.

На грані можливостей та історичних епох – 

“Вони або ми” – не дуже складна дилема…

На нашому боці – балістика, гнів та Бог,

Рівняння Бернуллі та “вегвізир” курсової системи.

Ні розуміння, ні прощення – аж доки горять зірки,

Доки сонце не зникне в темряві чорної безвісті.

Математичний символ моєї ненависті – на віки  –

Подвійне кільце Уробороса – знак нескінченності.

Поет, прозаїк, художник, режисер, сценарист. Автор книжок «З любов’ю — тато», «Бездомні пси», «Моноліт», «Я бачив його живим, мертвим і знову живим»

Ця країна 

мені

нічого не дала

Нічого окрім любові та землі

Ця країна 

мені 

нічого не дала

Окрім неба та сім’ї

Окрім повітря

Яким ніяк не надихатись цієї весни

Взагалі не надихатись

Його завжди мало

Ця країна 

Нічого мене не навчила

Нічого

Окрім незламності та віри

Окрім того що

На своїй землі своя правда і сила

Ця країна нічого не знає 

Нічого крім перемоги 

І вільних крил мрії

Ця країна простір незалежності

Мій пункт незламності

Моя любов

І моя віра

Ця країна — кров у венах

Червона ртуть ідеї 

праці 

і боротьби

Ця країна 

мені

нічого не дала

Нічого

Окрім того 

що 

я – є

І таких я – мільйони.

Поетеса, письменниця, парамедик добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри».

Буває минуле насниться – 

Шибку прошиє голка срібного місяця 

Лусне бульбашка сну 

І вже зустрічає ранок 

птаха твоя червона у грудях 

тріпоче крилами 

Приходять усі, з ким давно попрощались, 

усі, із ким так і не встигли. 

Проводжаєш спогади разом із останнім триванням ночі 

Тримаєш у руках маленьку криничку – 

вранішню каву 

І загадуєш собі сьогодні – 

хай це буде єдина чорнота

хай це буде єдина темрява 

цього нового 

молодого 

дня                                                                                                                                               

Поет, журналіст, спортивний коментатор, телеведучий, військовослужбовець. Речник Міністерства оборони України. Автор поетичних збірок «Дахи», «Солодощі для плазунів»

СВІЧКИ

*

Приречено вірити в диво,

шукати у небі сліди –

допоки тупцює ліниво

цей світ

           на порозі біди.

Коли

         між здобутим

                            і втраченим

ще довго не спиться вночі,

запізно просити пробачення

себе заклинаю:

                           мовчи.

Бо марно шукати союзника

у мареві, що огорта,

у світі,

              де сонячна музика

цілунком

            закриє вуста…

*

Вже може й майбутне настало,

та як нас

          сюди занесло?

Колись

               нас було дуже мало,

колись

               трохи більше було.

На чорні поля Батьківщини

зірки визирають згори,

Шиплять по дорозі машини,

на вітрі

               тремтять прапори.

Поетка, музикантка, авторка пісень, військова. 

сонце встає на їхньому боці

й обережно повзе на наш

найгірше тим

хто 

стоїть посередині

під підошвами горить стільки звуку

що не стає місця кольору

на руках стільки кольору

що по краплі зникає звук

і хлопці в строкатих наплічниках

все тягнуть і тягнуть одне життя на двох

і сонце встає десь далі

на тому боці

й обережно повзе на наш

найкраще тим 

хто стоїть посередині

он 

бачиш 

осипається стіна ще одного світанку

з червоної старовинної цегли

але крізь діру не проповзе

жодне кудлате сонце

жовте волохате сонце

аби остудити ноги

підходиш до осені

обережно пробуєш воду

якщо ми переживемо цю зиму

уяви 

так

нехай це будуть діти

уяви

які ласкаві імена 

які лоскітливі котячі імена 

вони даватимуть весняним вітрам 

і як весняні вітри

татуюватимуть небеса

візерунками їхнього розкуйовдженого волосся

Манґа про війну в Україні – у фіналі престижної японської премії

Манґа про події повномасштабного вторгнення в Україну «Бойові шрами» японського автора Кобаяші Нікі увійшла до фіналу культурної премії імені 

Осаму Тезуки.

Премія Осаму Тедзуки — одна з найпрестижніших премій у галузі манґи. 

Її заснувало японське видавництво Asahi Shimbun у 1997 році, аби вшанувати творчу спадщину японського художника манґи та карикатуриста Осаму Тезуки. Лавреат премії отримує грошову винагороду та статуетку Атома (персонажа Тедзуки). 

          Манґу «Бойові шрами» створили на основі історії українського військового з позивним Шинобі та розповідає про повномасштабне вторгнення його очима.

“Бойові шрами” — історія людей, про яких ніколи не можна забувати, і я сподіваюся, що вона залишиться в серцях кожного», — написав автор манги.

Окрім манґи про війну в Україні до фіналу у номінації увійшли:

• «Моє життя в 24 кадрах на секунду» (Ma Vie en 24 Images par Seconde) — Рінтаро (видавництво Kawade Shobo Shinsha);
• «Оші но Ко» (Oshi no Ko) — Акасака Ака × Йокоярі Менґо (видавництво Shueisha);
• «Кінець моря, де бігає хвиля» (Umi ga Hashiru Endroll) — Тарачіне Джон (видавництво Akita Shoten);
• «Місце, якого немає на карті» (Chizu ni Nai Basho) — Андо Юкі (видавництво Shogakukan);
• «Ембріолог Мідзуіро» (Embryologist Mizuiro) — Оказакі Марі (видавництво Shogakukan);
• «Ніколи не кажи “потворний”» (Never Say Ugly) — Тоару Арако (видавництво Kodansha).

 

 

Оголошення лавреата заплановане на 

5 червня 2025 року та відбудеться у головному офісі 

видавництва Asahi Shimbun у Токіо.
 

Запитання і відповіді про любов: книги для підлітків про перші почуття

 

Лавандові цілунки. Світлана Вертола

У підлітків буває стільки «вперше»! Життя стрімко змінюється, і книжки, які писалися ще десять років тому, тепер можуть здаватися дещо застарілими. Тому так важливо описувати підліткове життя з його сучасними викликами.

«Лавандові цілунки» – повість про дорослішання, написана з позиції головної героїні Марисі.

Тут світ на межі між дитинством і дорослістю — коли ще тужиш за батьками, які поїхали у відпустку, і водночас уже хочеш більше часу проводити з друзями. 

Разом із Марисею ми проходимо різні стадії дорослішання: від першого підробітку до першого поцілунку, від першої ревності до першої нічного походу до подруги, яка ридає в слухавку.

Яра. 

Маруся Щербина

«Яра» – далеко не дебютний, але перший «дорослий» твір Марусі Щербини, яка ще підліткою видала кілька дитячих книжок. 

Героїня Марусі внаслідок війни пережила травматичні події, вимушений переїзд і ще додатково мусить стати за дорослу в сім’ї, коли батька поранено, а матір їде його навідати. 

Упоратися з обставинами Ярі допомагають танці, дружня підтримка й «супермен» на ім’я Олег. Його сила — не тільки служба в українському війську, але й уміння готувати смачну їжу і дбати про молодшу Ярину сестру.

Коли я вирощу крила. 

Саша Войцехівська

14-річна Лера Щиголь помирає, проте у книжці Саші Войцехівської смерть — це не кінець, а радше наступна зупинка. Далі в Лери — ангельська школа, після якої слід вибрати, хочеш стати для когось янголом-охоронцем, переродитися чи працювати в Янглії (це щось на зразок Вирію). 
Усе так, ніби в реальному житті, ось тільки в смерті є одна «побічка»: ти забуваєш усе, що було в земному житті, і більше не можеш закохуватися. А коли зустрічаєш симпатичного янгола, на ім’я Янош, змиритися з цим ще складніше… 
З Лерою можемо поміркувати про те, як відчувається любов наших близьких, коли вони не з нами…  

 

Завірюха. 

Анастасія Нікуліна

Анастасія Нікуліна відома тим, що вміє працювати на різну аудиторію: для дітей, підлітків, молоді й дорослих вона пише однаково гостросюжетні історії, реалістичні й фентезійні.

У 2024 році видавництво «Віват» перевидало чуттєвий фентезійний роман Нікуліної «Завірюха», доповнивши його ілюстраціями та кольоровим зрізом. Цей роман – погляд на кохання з погляду юнака. 

Яр — нащадок чаклунського роду, що ворогує з людьми. І він, авжеж, закохався в людську дівчину. Їхнє кохання заборонене, проте хлопець проходить безліч випробувань заради коханої та зрештою знімає давнє родове прокляття. 

Поміж пригодами, в тому числі й любовними, авторка також пропонує поміркувати про теми рівності та упереджень.

Енн Епплбом увійшла до довгого списку «Жіночої літературної премії за нонфікшн»

 Жіноча премія за нонфікшн відзначає досконалість, оригінальність і доступність нехудожньої літератури, написаної жінками.

Премія Women’s Prize for Non-Fiction присуджується щорічно та відкрита для письменниць з усього світу, які публікуються у Великій Британії та пишуть книжки англійською мовою.

Довгий список на 2025 рік різниться за тематикою, стилем і жанром, а 16 книг створюють проникливий та оригінальний список для читання.

Енн Епплбом — американська журналістка журналу The Atlantic, викладачка Інституту SNF Agora в Університеті Джона Хопкінса, авторка багатьох книжок, зокрема, «Сутінки демократії. Оманлива привабливість авторитаризму», «Червоний голод. Війна Сталіна проти України», «Історія ГУЛАГу», «Залізна завіса: Приборкання Східної Європи» та інших, лавреатка Пулітцерівської премії та Премії Даффа Купера (Britain’s Duff-Cooper Prize) за книжку «Історія ГУЛАГу».

Короткий список премії оголосять 

26 березня, а ім’я переможниці — 12 червня.